Covenant Protestant Reformed Church
Bookmark and Share

Безумовне Обрання

Pональд Каменга

Рональд Ганко

 

Доктрина безумовного обрання є другою з п'яти засад кальвінізму. Цей роздiл позначається літерою U (з англiйської - Unconditional Election), у словоскороченнi TULIP (тюльпан). Обрання та засудження є двома частинами доктрини призначення.

Доктрину призначення часто називаєть серцем Євангелія. І це є справедливо, адже Євангеліє - добра звітска про спасіння, іншими словами - про обрання. Євангеліє проголошує страждання та смерть Ісуса Христа за негідних грішників, але Христос помер тільки за тих негідних грішників, яких наперед вибрав Господь Бог. Євангеліє закликає людей до віри в Ісуса Христа, але віра спрацювуює тільки в серцях вибраних. Проповідь Євангелія є засобом до зібрання церкви. Ті, хто є членами церкви, і є власне справжними церковними членами в Божих очах: саме вони складають громаду обраних.

Віруючі обов'язково повинні мати добре розуміння суті призначення. В наші дні трапляється чимало невігластва і перекручень щодо цієї доктрини. Крім того, є численні спотворення та відхилення цього вчення навіть в тих краях, де його традицiйно сповідували.

Багато людей відкидають доктрину безумовного обрання через те, що вони обманутi припущенням, мовляв, все це є вигадками мудрих теологів і наче призначення не відповідає науці Писання. Є й такі, котрі визнають, що Біблія навчає про призначення, однак вони не знаходять практичної користі від цієї доктрини для своєї церкви. Ці люди серйозно помиляються. Ми ж мусимо визнати, що доктрина призначення (обрання та засудження) цілком ясно викладена у Слові Божому, і ми повинні бути впевнені, що це вчення має величезну практичну вагу для усіх християн.

Так само вважав Жан Кальвін, коли писав: „нехай репетують на нас хто хоче, та ми тільки збільшимо свої сили силою нашого вчення, якого ми дотримуємося стосовно свобідного вибору Бога. Тільки за допомогою цієї доктрини віруючий може зрозуміти, якою великою є доброта Бога, яка дійсно призиває його до спасіння ... Тепер коли ми справді не соромимося Євангелія, ми мусимо з необхідності визнати, що в ньому відкрито проголошено: що Бог зі своєї вічної доброї волі ... призначив тих, кого він вподобав до спасіння, відкидаючи усіх решта."

Призначення є відвічним Божим рішенням, зробленим Ним ще до початку створення світу з огляду на вічне призначення всіх мислячих та моральних сотворінь: людей, ангелів та демонів. Трапляється багато таких, кому стає не по собі, коли згадується про призначення, однак призначення не є чимсь дивним чи вигаданим впродовж сторіч людьми богословія. Біблія виразно навчає про призначення.

Грецьке слово, від якого походить слово „призначення," стрічається шість разів в Новому Заповіті. Апостол Павло двічі вживає його в посланні до Римлян 8:29-30: „бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив." В посланні до Ефесян 1:5 Павло описує Божий вибір, використовуючи такі слова: „призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобання волі своєї." І також в посланні до Ефесян 1:11 ми читаємо про Христа: „що у Нім ми стали спадкоємцями, бувшими призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі своєї."

Слово „призначення" стрічається також в книзі Діянь Апостолів 4:28, де воно передається словами „наперед встановлено." Тут йд��ться про епізод, коли апостол Петро навчає про роль безбожних Ірода та Понтія Пилата в розп'ятті Ісуса Христа. Вони, власне, були призначені Богом: „учинити оте, що рука Твоя й воля наперед встановили були (призначили), щоб збулося."

В першому посланні до Коринтян 2:7 знову зустрічаємо слово „призначення," але в даному випадку йдеться про Божу мудрість, приховану у таємниці, „яку Бог перед віками призначив нам на славу." Тут апастол Павло навчає, що весь план спасіння був призначений наперед Господом.

Реформатська віра містить біблійне навчання про „подвійне призначення," що передбачає не тільки обрання але також і засудження. Боже обрання людей в Ісусі Христі є вибірковим і проникливим. Не всі люди є обрані Богом і не всі є призначені до спасіння. В дійсності багато є виключених і відкинутих. В словах Дортського Канону І, стаття 15 сказано: „вічна і незаслужена нами благодать нашого обрання особливо яскраво висвітлюється Писанням і найбільш ясно показується нам через свідоцтво того, що не всі люди обрані, а декотрі йдуть на засуд."

 

А. Доктрина про обрання.

Під обранням ми розуміємо відвічний вибір Бога певних визначених індивидуумів в Ісусі Христі задля їхнього спасіння. Є багато посилань в Писанні про це обрання або іншими словами вибір Бога. Господь Ісус Христос заявляє: „Багато покликаних, - та мало вибраних" (Матея 22:14). В посланні до Римлян 11:5 Павло пише: „також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті." Цей же апостол в Ефесянах 1: 4 говорить: „так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним святі й непорочні, у любові." В Колосянах 3:12 Павло закликає віруючих: „отож зодягніться як Божі обранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння." В Тита 1:1 вiн також чітко зазначає: „... по вірі вибраних Божих ..." В першому посланні Петра 2:9 знаходимо таке твердження: „ви вибраний рід, священство царське, народ святий ..." А в другому посланні Петра 1:10 автор заохочує християн: „браття, більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання."

Характерні риси обрання включають наступні характеристики:

  1. Декретність

    2. Обрання є указом (декретом) вибору самого Бога. Бог вибирає сам і вибирає того, кого Він хоче вибрати. Обрання є частиною намірів і волі Божої. У Римлян 8:29-30 читаємо: „кого Він [Бог] передбачив, тих і призначив," а в Ефесян 1:4 - „так як вибрав Він (Бог) нас." В послання до Ефесян 1:11 зазначається: „ми стали спадкоємцями, бувшими призначені наперед постановою Того, Хто [Бог] все чинить за радою волі своєї."

  2. Особистість

    3. Обраність є Божим вибором певних визначених індивідуальностей. Обрання є не якимсь невизначеним і неясним указом Божим, що просто визначає необхідність спасіння чи рішенням Бога спасти якусь кількість людських істот. Навпаки, обрання є Божим рiшенням спасти индивідуальних (окремих) осіб. В Ефесян 1:4 апостол навчає такими словами: „так як Він вибрав нас" В Євангелії від Івана 15:16 Ісус каже „Не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив." В Римлян 9:11-13 апостол Павло навчає, що Яків (як визначена індивідуальність), був вибраний Богом, в той час коли Ісав (також визначена індивідуальність), не був вибраний.

  3. Вічність

    4. Обрання є вічним Божим вибором конкретної особи. Обрання не являеться вiдповiддю Господа на діяння людей в iстрочному процесi, але обрання є суто предвічним обранням. Знову звертаємося до послання Павла до Ефесян 1:4: „так як вибрав Він нас перше заложення світу." Апостол Іван в Одкровенні 17:8 пише про тих: „чиї імена були записані в книгу життя від закладин світу."

  4. Щодо спасіння.

    5. Ціллю обрання є спасіння тих осіб, кого Бог вибрав у вічності. Вони є вибраними не за якісь особливі земні чи дочасні заслуги, але вони є вибрані до спасіння заради самого спасіння. В Римлянах 8:30 сказано, ті, що є призначені і що є оправдані ( гріхи яких прощені і яким вмінена праведність Христова) - є прославлені (тобто підуть на небеса). Павло учить в Ефесян 1:5, що ми є призначені наперед, щоб Господь усиновив нас через Ісуса Христа. В Откровенні 17:8 про обраних сказано, що іхні імена записані в книзі життя, тобто життя вічного, життя з Богом в досконалості у нових небесах і землі.

  5. Благодатність

    6.

    Людина обирається Богом не за щось особливе, притаманне цій людині, але через Божу благодать, яку людина не може заслужити. В обраних неможливо віднайти жодної причини, чому саме вони сталися вибраними, окрім свобідної волі обираючого Бога. Ті, що є вибраними до спасіння, не відрізняються нічим від тих, що не вибрані: вони зовсім не кращі. Усі люди за своєю природою є мертвими у переступах і гріхах. Декотрі ж з них, на відміну від інших людей, повинні бути обраними Богом до спасіння тільки за благодаттю Божою. Павло пише в посланні до Ефесян 2:8: „Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас,то дар Божий." У посланні до Римлян 11:5 він же говорить, що „залишився останок за вибором благодаті."

  6. Безумовність

    7.

    Якщо обрання є благодатним, то звідси слідує, що воно також повинно бути і безумовним. Якщо обрання здійснюється тільки завдяки милості Божій, то воно не є обумовлене якимось заслугами людини чи її вчинками. Це положення має суттєве значення. Є багато християн, що сповідують біблійне обрання, але вони відкидають саму суть обрання, вигадуючи якісь спеціальні умови для вибору Бога. Таким було фальшиве вчення, проголошене армініанами на синоді в Дорті. Армініани сповідували віру в обрання, але згідно з їх тлумаченням, обрання потребує спеціальних умов. За їх теорією - Бог у вічності поглянув у майбутнє і побачив тих, які будуть вірити в нього і які Його оберуть. Цих,отже, в свою чергу Бог вибрав і обрав як свій народ. Обрання стало Божим вибором саме тих, котрі вибрали Його. Однак ця концепція обрання не витримує випробування Писанням. Говорячи про Боже обрання Якова і відкидання Ісава, Павло пише в Римлянам 9:11-13: „бо коли вони ще не народилися, і нічого доброго чи злого не вчинили, - щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе." Господь Ісус вчить про безумовність обрання доступною й простою мовою мовою в Івана 15:16: „Не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив." Ісус тут зовсiм не збирається навчати, що ми не обирали Його. Ми справдi обираємо Ісуса Христа, ми справді бажаємо спасіння, ми з власної волі слідуєм за Ним як Його учні. Ісус же цими словами вияснює те, хто кого обирає першим і чий вибір є вирішальний. Його навчання в Івана 15:16 говорить нам про те, що ми вибираємо Його тільки через те і тільки в результаті того, що Він вибрав нас. І те, що ми вибираємо Його, не є причиною для того, щоб Він вибрав нас. Швидше Його вибір кожного з нас є власне поясненням чому ми вибираємо Його. Іншими словами, те, що ми вибираємо Його залежить від того, що Він обрав нас.

    Біблія також подає безумовний вибір як істину в тім, що наші добрі діла, наша віра і покаяння не є причиною для того, щоб Бог вибрав нас, але є плодом, результатом і доказом того, що ми є обраними Богом. Багато місць в Писанні виясняють ці відносини між Божим обранням і нашими ділами. В Івана 15:16 Ісус каже, що він вибрав нас не тому, що ми показали плоди, але тому що ми повинні піти і приносити плоди. Павло пише в посланні до Ефесян 1:4, що Бог обрав нас не через нашу святість, але „щоб були перед Ним ми святі й непорочні." Він також пише в Ефесян 2:10: „бо ми - Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла [а не „завдяки"], які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували."

    Отже, це не тільки навчання про те, що ми вибрані на добрі діла, але й виразний доказ того, що ці діла Бог настановив для нас.

  7. В Ісусі Христі.

Хоча немає підстав для обрання Богом тих, кого Він вибрав, але все ж таки існує передумова їхнього обирання. І ця передумова полягає тільки в Ісусі Христі, в Його стражданнях та в Його смерті яко Сина Божого. Іншими словами, не наша особиста гідність, але гідність Ісуса Христа є причиною того, що Бог обирає нас. Не наші справи та діла, але діла Христа є основою для цього. Яка ж тоді причина Божого обрання тих осіб, хто представляє собою цілковито зіпсутих грішників? Причиною їхнього обрання, як і їхнього спасіння є Ісус Христос. В посланні до Ефесян 1:4-5 читаємо: „так як вибрав Він ([Бог] нас у Ньому [в Ісусі Христі] ... призначивши, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом."

 

В. Доктрина засудження.

Так само як і обрання, засудження є також вічним указом (декретом) Божим. Згідно цього указу Бог призначає певних визначених осіб на вічну долю відлучення і прокляття у пеклі. Ті, що засуджені, заслуговують це покарання, до якого вони призначені через їхнє невіря та інші гріхи. Бог не має обов'язку їх спасати, так само як і будь-кого взагалi.

Засудження демонструє суверенність Бога в процесi спасінні, а це означає, що все те, що Він хоче зробити з творінням, Він зробить. По своїй сутностi засуджені, не є гіршими, ніж вибрані. Всі люди предстають перед розумінням Божим як такі, що втягнуті в загальну руйнацію. Цілковитим поясненням Божого обрання одних та засудження інших є Його власне суверенне волевиявлення. Ісус говорить: „так, Отче, - бо Тобі так було до вподоби!" (Матея 11:26). Ми не можемо переступити цю межу і перед цією виявленою правдою ми людські істоти повинні преклонитися. Теоритично Бог міг вибрати й спасти усіх людей ( в нього є сила зробити це), або ж Він міг би не спасти й нікого взагалі

(бо не мав обов'язку спасати когось взагалi). Але Він цього не вчинив, Він вибрав до спасіння одних і виключив інших.

Першим доказом засудження є грецьке слово, одухотворене Святим Духом в Новому Заповіті, яке перекладається як „вибраний" або „обраний." Це грецьке слово означає дослівно „вибирати з поміж" а не просто „вибирати." Цей термiн дуже виразно передбачає засудження. Якщо Божі обранці є вибраними з поміж падшої людської раси, з цього, отже, слідує, що є ті, з яких обранi були вибраними. А інші не були обраними: отож вони є засудженими.

Правда про засудження слідує з обрання. Навіть вороги доктрини призначення визнають це. Неодноразово вони визначали, що засудження це тільки логічний умовивід, зроблений з правди про обрання, який згідно з їхніми поглядами не обов'язково відповідає реальності. Ми ж хочемо показати, що засудження це не просто логічний умовивід з обрання, а виразно показане вчення в Писанні. Так само і в Писанні виразно вказано про це, зрештою, реформована віра завжди дотримувалася цього.

Звичайно, це правда, що засудження слідує логічно з правди обрання. Не можна притримуватись теорії обрання без сповідування засудження. Ніхто не може відкидати засудження, без самого факту відкидання обрання. Поскільки обрання є Божим вибором конкретних осіб, з цього слідує, що є ті кого, Бог не вибирає. Ті ж, хто відкидає засудження, але все таки притримуються теоріi обрання, змушені навчати, що Бог обирає усіх людей і хоче спасти усіх. Якщо так, то немає ніякого особливо обрання. Вони кажуть, що причина того, що деякі люди на відміну від інших спасанні полягає в самих цих людях, в іхній вільній волі і в їхнiх добрих ділах. Таким чином, відкидається безумовність обрання. Обрання тодi вже не є благодаттю від Бога.

 

С. Писання підтверджує обрання.

Посилання людей на церкву, яку Бог спасає, знаходимо на стронках всiєi Біблії.

  1. Старий Заповіт.

Визначні приклади обрання в Старому Заповіті є Божим обранням ізраїльського народу. На відміну від інших націй, Бог вибрав Ізраїль своїм народом.

a. Второзаконня 7:6 „бо ти святий народ для Господа, Бога свого – тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом з усіх народів, що на поверхні землі."

b. I Царів 3:8 „А раб твій [Соломон] серед народу твого, якого Ти вибрав, - він народ численний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту."

c. Псалми 105:6 „ви насіння Авраама раба Його, сини Яковові, вибранці Його."

d. Псалми 132:13 „бо вибрав Сіона Господь, упоподобав його на оселю Собі."

e. Ісая 41:8 „Та ти, о Ізраїлю, рабе Мій, Якове, що Я тебе вибрав насіння Авраама, друга Мого."

f. Ісая 45:4 „ради раба Мого Якова й ради вибранця Мого Ізраїля, і кличу тебе твоїм іменням, тебе називаю, хоч ти не знаєш мене."

  1. Новий Заповіт

а. Матея 22:14 „Бо багато покликаних, - та мало вибраних."

b. Матея 24:31 „І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і збере Його вибраних – від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його."

c. Марко 13:20 „І коли б Господь не вкоротив був тих днів, - не спаслася б ніяка людина; але ради вибраних, кого вибрав, укоротив Він ті дні."

d. Лука 18:7 „А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?"

e. Іван 13:18 „Не про всіх вас кажу. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збулося Писання: Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п’яту свою."

f. Іван 15:16 „Не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє."

g. Іван 17:9 „Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, - Твої-бо вони!"

h. Римлянам 8:28-30 „і знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, тих і виправдав, тих і прославив."

i. Римлянам 8:33 „Хто оскаржуватиме Божих вибранців? Бог Той, що виправдовує."

j. Римлянам 9:11-13 „бо коли вони ще не народилися, і нічого доброго чи злого не вчинили, - щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе, - сказано їй : більший служитиме меншому як і написано: полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів."

k. Римлянам 9:23 „і щоб виявити багатство слави своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу."

l. Римлянам 11:5 „Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті."

m. Римлянам 11:7 „що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи."

n. Ефесянам 1:3-5 „Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобання волі Своєї."

o. Ефесянам 1:11 „що у Нім ми стали спадкоємцями, бувшими призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі своєї."

p. Колосянам 3:12 „отож зодягніться як Божі обранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння."

q. І Солунян 1:4 „знаючи, Богом улюблені браття, про ваше обрання."

r. І Солунян 5:9 „бо Бог вас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали Господом нашим Ісусом Христом."

s. ІІ Солунян 2:13 „А ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господрм браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду."

t. ІІ Тимотея 2:10 „через це переношу я все ради вибраних, щоб і вони доступили спасіння, що в Христі Ісусі, зі славою вічною."

u. Тита 1:1 „Павло, раб Божий, апостол Ісуса Христа, по вірі вибраних Божих і пізнанні правди, що за благочестям."

v. І Петра 1:2 „вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченям Духа, на покору й окроплення кровю Ісуса Христа ..."

w. I Петра 2:9 „ви вибраний рід, священство царське, народ святий,люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла свого."

x. І Петра 5:13 „Церква у Вавилоні вибрана разом із вами вітає вас."

y. ІІ Петра 1:10 „тому браття, більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь."

z. Откровення 17:14 „Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він – „Господь на панами та Цар над царями." А ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні."

  1. Обрання остаточне і особисністне.

    2.

    а. В діяннях апостолiв 13:17 сказано „Бог цих Ізраїлівих людей вибрав Собі, отців наших, і підвищив народ ..." а також інші цитати з Писання (Второзаконня 7:6; І царів 3:8; Псалми 132:13; Ісая 41:8) свідчать про те, що Боже обрання Ізраїлю вказує на обрання як остаточне. Бог вибрав Ізраїль на відміну від інших націй своїм народом.

    b. Іван 15:16 „Не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє."

    c. Римлянам 8:28-30 „і знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, тих і виправдав, тих і прославив."

    d. Римлянам 9:11-13 „бо коли вони ще не народилися, і нічого доброго чи злого не вчинили, - щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе, - сказано їй: більший служитиме меншому як і написано: полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів."

    Апостол Павло виразно навчає, що Бог вибрав специфічну індивідуальну особистість Якова.

    e. Ефесянам 1:4-5 „так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобання волі Своєї."

    f. Одкровення 13:8 „i йому [звіру, Антихристу] вклоняться всі, хто живе на землі, що їх імена не написані в книзі життя Агнця, заколеного від закладин світу."

    Писання навчає в цих віршах, що є імена визначених людей, що записані в книгу життя, конкретних осіб, що обрані Богом. Текст Писання навчає тої самої iстини:

    g. Одкровення 17:8 „звірина, яку я бачив, була – і нема, і має вийти з безодні – і піде вона на погибіль. А мешканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закладин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звірина була – немає, і зявиться."

  2. Обрання як вічний указ (декрет).

    3.

    a. Ефесянам 1:4 „так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові."

    b. ІІ Солунян 2:13 „а ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду."

    c. ІІ Тимофія 1:9 „що нас спас і покликав святим покликом,- не за наші діла, але з волі своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів."

    d. Одкровення 17:8 „звірина, яку я бачив, була – і нема, і має вийти з безодні – і піде вона на погибіль. А мешканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закладин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звірина була – немає, і зявиться."

  3. Обрання яко спасіння.

    4.

    a. Діяння 13:48 „а погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був на життя вічне увірували."

    b. Римлян 8:29-30 „бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, тих і виправдав, тих і прославив."

    „Золотий ланцюг спасіння," описаний в попередньому вірші, починається з передбачення і призначення, а закінчується виправданням та прославленням.

    c. Ефесян 1:5 „призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобання волі Своєї."

    d. ІІ Солунян 2:13 „а ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду."

    e. ІІ Тимотея 2:10 „через це переношу я все ради вибраних, щоб і вони доступили спасіння, що в Христі Ісусі, зі славою вічною."

  4. Обрання як благодатність і безумовність.

    5.

    a. Второзаконня 7:7 „не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас,бо ж ви найменші з усіх народів."

    b. Іван 1:13 „що не з крови народилися, ані з пожадливості мужа, але народилися від Бога."

    c. Римлянам 9:11 „бо коли вони ще не народилися, і нічого доброго чи злого не вчинили, - щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе."

    d. Римлян 9:16 „отож не залежить це [спасіння] не від того, хто хоче [від „вільної" волі людини], ні від того, хто біжить [від людських діл], але від Бога, що милує."

    e. Римляная 11:5 „також і теперішнього часу залишився остаток за вибором благодаті."

    f. І Коринтян 1:27-29 „але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло."

    g. Ефесян 2:8 „Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, це дар Божий."

    h. ІІ Тимофія 1:9 „що нас спас і покликав святим покликом, - не за наші діла, але з волі своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів."

  5. Обрання як причина покаяння, віри і добрих справ.

    6. Те, що наше обрання є благодатним і безумовним, даказується Святим Писанням, яке навчає, що покаяння, віра та добрі діла є плодами, а не причинами того, що ми обрані. Ми обрані не в результаті покаяння, віри та добрих діл, але власне обрання служить причиною покаяння, віри та добрих діл.

    a. Іван 15:16 „не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє."

    Ісус виразно навчає, що Він вибрав і настановив нас не через добрі діла („плоди"), які ми продукуємо, але в наказ, щоб ми продукували добрі діла. Наші добрі діла не стають причиною для обрання, але є завданням і результатом того, що ми сталися обраними.

    b. Діяння 5:31 „Його (Христа) Бог підвищив своєю правицею – на начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлю покаяння і прощення гріхів."

    Покаяння не якимсь діянням, що зароджується в нас, а також не є й умовою, ніби ми наповнені тим, що робить нас гідними для Божого обрання. Навпаки, покаяння є даром Христа для нас. Те, що людина кається, є тим актом згідно ласки Божої, що викликає покаяння в людині.

    с. Діяння 13:48 „а погани, почувши таке [проповідь апастола Павла], раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був на життя вічне увірували."

    Цей вірш зазначає, що тільки ті, що є призначеними (обраними) до вічного життя, повірять у вчення апостола Божого. Тут говориться, що всі в присутності Павла, хто були призначені до вічного життя, увірували. Зауважимо також, що їхня віра була наслідком того, що вони були призначені на вічне життя.

    d. Ефесянам 1:4 „так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові."

    Ми сталися обраними, тому ми повинні бути святі і непорочні, але не тому, що ми були святі і непорочні нас було обрано. Наша святість (добрі діла) не є підстава для нашого обрання, але мета, для якої ми вибрані.

    е. Ефесянам 2:10 „бо ми - Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували."

    Перш за все апостол Павло навчає, що ми створені в Христі Ісусі (спасенні) на добрі діла. Добрі діла не можуть бути причиною чи основою для нашого спасіння, але метою чи ціллю, задля якої ми є спасенні. По-друге, Павло вчить, що навіть добрі діла, які ми чинимо є результатом нашого спасіння - „Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували." Якщо Бог у вічності приготував наші добрі діла, і, якщо Бог дає нам силу справді чинити ці діла, то як ми взагалі можемо вважати, що наші добрі діла є нашим внеском у спасіння, а ще більше - причиною спасіння?

    f. Діяння 18:27 „А коли він (Апполос) схотів перейти до Ахаї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благодаттю"

    Як і цитата з Ефесян 2:8, цей текст говорить нам, що віра є даром Божим. Віра не виявляється в людині сама собою, але віра напрацьовується у нас Богом. Говорячи мовою Діянь 18:27, ми віримо „через благодать." Поскільки віра є сама собою благодатним даром від Бога, тому, щоб людина сама по собі не чинила, це не може бути основою для її вибраності та спасіння.

    g. ІІ Тимофія 1:9 „що нас спас і покликав святим покликом, - не за наші діла, але з волі своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів."

    Павло виразно зазначає, що ми спасенні і вибрані, не тому, що Бог побачив якісь наші діла, але виключно згідно Його ласки і волі.

    h. Филяпиян 1:29 „Бо вчинено вам за Христа добродійство, - не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього."

    Отже, нам вчинено вірити. Писання в чергове учить нас, що обрання і спасіння не може бути зумовлене нашою вірою. Віра не є першопричиною у тих, хто вірить, але це дар Божий, який діє в нас.

    і. Филипянам 2:12-13 „отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зі страхом і темтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею своєю."

    Часто цей вірш уживають ті, що вчать, ніби людина має здатність заслужити спасіння. Акцент робиться на заклику „заслужи своє спасіння." Однак легко можна переконатися в тому, що значення згаданих слів не може означати заслугу спасіння і це виразно пояснюється так: „бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею своєю." І те і інше робиться за доброю волею Божою, так само як і наші бажання чинити за Божою волею і є плодами Божої праці в нас.

  6. Обрання в Ісусі Христі

a. Ефесянам 1:4 „так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові."

b. Ефесянам 1:5 „призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобання волі Своєї."

c. ІІ Тимофія 1:9 „що нас спас і покликав святим покликом, - не за наші діла, але з волі своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів."

d. Євреям 5:9 „а вдосконалившися Він (Христос), для всіх, хто слухняний Йому, спричинився до вічного спасіння."

 

D. Писання підтверджує засудження.

  1. Приповідки 16:4 „все Господь учинив ради цілей Своїх, - і безбожного на днину зла."

Господь Ісус Христос дякує (тільки подумайте) своєму Небесному Отцю, за те, що Він приховав речі царства небесного від певних людей. Ісус вказує, що через вічне засудження деяких людей в часі та в історії Господь приховує, а також чинить жорстокими і засліплює певних людей, щоб таким чином не допустити їхнього спасіння.

  1. Івана 10:26 „Та не вірите ви, - не з Моїх-бо овець ви."

Часто ці слова Ісуса до невіруючих євреїв розчеплюються таким чином ніби Ісус сказав, що невіруючі євреї не є Його вівцями (кількість обраних), тому що вони не вірять в Нього.

Саме це Ісус не казав у цьому вірші. Навпаки, вони не вірять в Нього тому, що вони не Його вівці. Перш за все вони не є Ісусовими вівцями тому, що поскільки вони не є вівцями вони й не вірять в Нього. Мається на увазі, що ті, хто вірить в Ісуса вірять в нього тому, що вони є Його вівцями. Те що вони вірять в Ісуса само по собі є доказом того, що вони належать до Ісусових овець. Тоу що вони Ісусові вівці вони і вірять в Нього.

  1. Римлянам 9:11-13 „бо коли вони ще не народилися, і нічого доброго чи злого не вчинили, - щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе, сказано їй: „Більший служитиме меншому," як і записано: „Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів."

    2.

  2. Римлянам 9:21-23 „Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показат гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що що готові були на погибель, і щоб виявити багатство слави своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу."

  3. І Солунян 5:9 „бо Бог нас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали Господом нашим Ісусом Христом."

Те, що Бог не призначив „нас" на гнів, свідчить про те, що є такі, що призначені Богом на гнів, іншими словами - засуджені.

  1. І Петра 2:8 „і камінь спотикання, і скеля спокуси, - і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й були призначені."

  2. Юда 4 „Бо крадькома повходили деякі люди, на цей осуд віддавна призначені, безбожнв, що благодать нашого Господа обертають у розпусту, і відкидають єдиного владики і Господа нашого Ісуса Христа."

  3. Одкровення 13:8 „І їй вклоняться всі, хто живе на землі, що їхні імена не записані в книгах життя Агнця, заколеного від закладин світу."

  4. Матей 11:25-26 „Того часу. навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи небе і землі, що втаїв Ти оце (царство) від премудрих і розумних, та його немовлятав відкрив.Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби."

Отже, Господь Ісус Христос, тільки-но подумаймо, дякує! Своєму небесному Батькові, що Він втаїв речі царства небесного від певних людей.

 

Е. Складні цитати.

  1. Певні цитати в Писанні говорять про Божі знання наперед. Знаходимо приклади в посланні до Римлян 8:29: „бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами." А також в першому Посланні Петра 1:2: „ вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченям Духа, на покору й окроплення кровю Ісуса Христа: нехай примножаться вам благодать та мир."

Цитати з Писання, які найбільш часто вживаються супроти теорії суверенного безумовного обрання, - це ті, в яких якраз і сказано про Боже передбачення і саме ті, що вказують на те, що передбачення передує обранню. Це аргумент про те, що обрання не є безумовним. Противники сприраються на умову Божого попереднього знання про те, якими ми будемо і що ми вчинемо. Іншими словами, Бог обирає певних людей тому, що Він вже передбачив, що вони покаяться та повірять. Їхня передбачена віра є тою умовою, через яку Бог їх обрав. В результатi це є відкиданням Божої суверенності, i більше того, такий аргумент робить Божий вибір залежним від людського: він зовсім не відображає біблійної ідеї передбачення. З одного боку передбачення в Писанні не є простим видiнням майбутнього, це не просто прогноз нашої віри, а спосiб який насправді цю вiру приносить (Діяння 2:23). З іншого боку передбачення в Писанні це зажди передбачення особи, а не речі чи події. Власне, люди є передбаченими Богом. Писання ясно пояснює, що Боже передбачення - це Його любов до обраних перед віками. В Біблії „знати" - значить „любити." Це не просто бути обізнаним інтелектуально, а полюбити когось знайомого. З цієї причини Старий Заповіт традиційно називає сексуальні стосунки, найвищий вияв любові між чоловіком та дружиною, як їхні пізнання одне одного. В Буттi 4:1 проілюстровано так: „i пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна." Є цитати в Писанні, що вказують на ідеї пізнання як Божої вічної любові до Його народу. Ось два приклади: Амос 3:2 „Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі, тому вас покараю за всі ваші провини," та Галатам 4:9: „а тепер, як пізнали ви Бога, чи краще - як Бог вас пізнав, - як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов як давніше служити."

Перебачення справді передує обранню. По суті передбачення - це найглибша причина обрання. Але передбачення в Писанні не є Божим знанням нашої передбаченої віри чи добрих вчинків, але Божої вічної любові до свого народу в Христі. Факт того, що передбачення передує обранню, тільки означає, що Боже обрання кожного з нас випливає з Його любові до нас. Бо Вiн у вічності полюбив нас, Він вибрав нас, щоб ми стали його обраним народом в Христі.

  1. Второзаконня 7:6-7: „бо ти святий народ для Господа, Бога свого - тебе вирвав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом з усіх народів, що на поверхні землі. Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бо ж ви найменші з усіх народів."

Такі цитати з Старого Заповіту, які говорять про обрання Ізраїля, часом використовуються, щоб заперечити, що обрання та засудження є особистісним, а значить суверенним і безумовним. Дехто вважає на підставі цих віршів, що Бог обрав тільки націю в Старому Завіті, і що Він обрав цю націю для того, щоб у них були певні привілегії. Подібно до цього трактують щодо обрання народу в Новому Завіті, нiби Бог не обирав конкретних осіб, а тільки конкретне число людей. Якщо Бог обрав конкретних осіб і вибрав їх до спасіння, як учить Писання, то обрання є ефективним і безумовним, але якщо Бог вибрав тільки певну кількість осіб, чи цiлу націю, тодi обрання є ні ефективним, ні безумовним, тому що ті, хто є спасенні, є спасенними не через обрання, а через свої вчинки та віру. Особливо важливим в цьому відношенні є цитата з послання до Римлян 9:10-13, яка цитує Старий Завіт, де виразно сказано про особисте обрання та засудження. Цей уривок разом з тими, що говорять про імена, записні в книзі життя (Лука 10:20; Філіпян 4:3; Обявлення 13:8; Обявлення 17:8), і відповідно показують, що обрання є особистим, а через це дієвим, суверенним, та безумовним.

 

F. Заперечення призначення.

  1. „Призначення є відкиданням Божої любові."

Така постановка питання часто суперечить проти вчення призначення як такого, що заперечує люблячого Бога. Бог- це, звичайно, Бог любові. В І Івана 4:8 сказано: „хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов."

Найперше треба сказати, що Бог любить себе. Він є ревнивий Бог. Саме з любові, яка є у Нього до себе самого, Бог судить, карає, проклинає тих, хто не є в гармонії з Його власною святістю. Це показує, що Бог не любить усіх підряд. Так само не є правдою те, що Бог (за теоріёю армініан) є набагато більш люблячим Богом ніж згiдно вчення кальвіністiв. Яка ж тоді Божа любов, коли є люди не спасенні, загублені у вічності і приречені на страждання в пеклі? Щоб ми подумали про чоловіка, який мав би любити свою жінку, але не чинить нічого доброго для неї, хоча це -його обов'язок? Щоб ми подумали про батьків, які б замість любити своїх дітей били б та знущалися над ними, в той час якби у їхній силі було можливо чинити своїм дітям добро? Така любов була б відверто дивною. Така любов не є в природі Бога. Він чинить добро всім, кого він любить, дочасно і вічно.

Засудження слугує поясненням Божої справедливості, так само як обрання пояснює Його милосердя. По суті милосердя Боже в обранні контрастуё на фоні Його справедливості в засудженні. I це саме те, чого навчає Павло в посланні до Римлян 9:22-23: „тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибель, і щоб виявити багатсьво слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу."

  1. „Призначення є запереченням Божої справедливості."

    2. Іншим відомим запереченням проти теорії засудження є те, що це несправедливо та неправильно з боку Бога проводити дискримінацію між людьми, вибираючи і спасаючи одних, в той же час відкидаючи і засуджуючи інших.

    Апостол Павло говорить про це заперечення проти засудження в посланні до Римлян 9:14: „що ж скажемо? Може в Бога неправда?" Вже сам факт, що люди наводять це заперечення проти нас, вказує нам на те, що ми дотримуёмося тоi самоi теорію, яку свого часу захищав Павло.

    Якою ж буде наша відповідь на це заперечення?

    Такою самою як і вiдповiдь Павла: „Хай Бог помилує." Це заперечення могло б мати вагу тільки тоді, якби усі люди були однаковими і всi заслуговували спасіння, а Бог вибирав і спасав тільки деяких. Тоді можна було б звинувачувати Бога в несправедливості. Але насправдi все зовсім інакше. В реальності усі люди не є вартими Божого спасіння. Усі люди є однаково подібні до Адама в його падінні, а також всі вони є винними перед Богом та народженими в гріху. Немає несправедливості з боку Бога в тому, що із загальної маси падшого людства Він вибирає підходящих для Нього, щоб спасти їх. Бог не зобов'язаний нікого спасати. Те, що Він вирішив спасти декотрих, є тільки справою Його суверенного милосердя: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися" (Римлянам 9:15).

    Для доказу сказаного можна навести таку ілюстрацію. Уявімо собі, що в одному королівстві є десять злочинців й вони очiкують на кару за свої злочини. Але з певних причин король цього корлівства вирішив пробачити одного iз злочинців і відпустити його на волю. Чи інші дев'ятеро мають право скаржитися на несправедливість короля до них? Чи хтось насмілиться сказати королю, що не справедливо з його боку, щоб дев'ятеро злочинців залишилися у в'язниці і мусіли поплатится за свої злочини? Звичайно ні! Вони заслужили понести кару за свої гріхи. Той факт, що король вибрав одного злочинця, щоб проявити милосердя до нього ні в якій мірі не зобовязує Його проявляти милосердя до інших дев'яти. Таким чином, Боже милосердя в обранні та спасінні деяких людей є правельним.

  2. „Призначення є заперечення людської відповідальності."

    3. Ще одним запереченням, які ми часто чуємо проти реформатської теорії призначення є те, що ця теорія заперечує людську відповідальність і веде до визначеності і фаталізму. Якщо Бог визначив чи цей чоловік є спасенним і вирішив про вічну долю кожної окремоi людини, ми можемо жити як собі хочемо. Якщо ми обрані до спасіння, ми в будь-якому разі спасемося. Якщо ми засуджені - ми нічого не можемо зробити, щоб змінити волю Божу. Так само ми насправді не можемо нести відповідальність за наші гріхи.

    Павло також стикався з цим запереченням. У посланні до Римлян 9:19 вiн пише: „а ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоряє, бо ��то може противитися волі Його?" Сам факт, що той самий закид, яким заперечували Павлові закидають і нам, ставить нас з Павлом в в одну хорошу компанію. У нас не повинно викликати здивування, що поскільки апостол стикався з цим запереченням, що стосувалося його вченння про призначеність, ми теж мааёмо з ним стикатися.

    Яку відповідь ми повинні давати на це заперечення? Ту саму яку давав Павло: „хто ти чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: пощо ти зробив мене так?" Павло відкидає право людини ставити таке заперечення. Він також запитує: „чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на не честь" (Римлянам 9:20-21).

    Дві речі залишаються правдивими: Боже суверенне призначення та повна людська відповідальність. Павло не відмовляється від доктрини призначення, так само він не здається на заперечення, що це вчиння відкидає людську відповідальність перед Богом. Бог є суверенним у визначенні вічної долі кожної людини і кожна людина залишається відповідальною, моральною, розумною істотою.

    Хоча писання ясно пояснює, що Бог у вічності призначив всі речі, так само ясно дається зрозуміти про повну відповідальність грішника. Ось кілька прикладів: згідно з Ісаєю 37:21-38 Санхеріва, король Асирії, покрожує захопити і знищити Юдею. Успіх Асирії в попередньому завоюванні інших націй був результатом Божого призначення. „Хіба ти не чув, що віддавна зробив я оце, що за днів стародавніх я це був створив? Терпер же спровадив я це, що ти нищиш міста поукріплювані, на купу румовищ обертаєш їх" (Ісая 37:26). Але чи факт Божого призначення вибачає поведінку Санхеріва? Звичайно ні! Бог був злим на Санхеріва за його лихість і покарав його за це, не дивлячись на те, що він сам перед призначив це „i сидіння твоє, і твій вихід та вхід Я знаю, і твоє проти мене обурення. За твоє проти Мене обурення, що гординя твоя дійшла до вух Моїх, то на ніздрі твої я сирежку привішу, а вудило Моє - в твої уста, і тебе поверну я тією дорогою, якою прийшов ти" (Ісая 37:28-29).

    Визначним прикладом Божого суверенного призначеня і людської відповідальності є розіп'яття Iсуса Христа. У своїй проповіді на П'ятидесятницю Петро проголосив: „того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розіпяли та вбили" (Діяння 2:23). Отже, розіп'яття Христа відбулося згідно з „певною волею та передбаченням Божим." Але це ні в якій мірі не є пробаченням і не применшує вини рук „беззаконників," які схопили Христа і прибили Його до хреста.

  3. „Призначення є запереченням місії життя людини."

Одним з аргументів, які часто висувають проти вчення про призначення, є такий, що усуває місію життя. Аргумент полягає в тому, що Бог вибрав певних людей і вони будуть спасенні, але оскільки Він відкинув інших, то вони не будуть спасенні. Яке ж це має відношення до місії життя? Чого власне стосується цей аргумент, так це того, що Бог не тільки обрав тих, що будуть спасенні, але і як вони будуть спасенні. Це означає, що Бог вибрав привести покликаних до спасіння через проповідь Євангелія. Цією проповіддю вибрані грішники приведені до спасіння і церква Ісуса Христа складається з усіх націй світу. Обрання не заважає цілям життя. Воно є причиною і ціллю для місії життя. В той же час правда обрання підтверджує плоди роботи церкви в її місії. Бог використовує церковне проповідування Слова Божого таким чином, що вибрані спасуться і зберуться разом. Наша впевненість в цьому виражена апостолом Павлом в Діяння 13:47: „бо як заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!"

Наступний вірш інформує нас: „а погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був на життя вічне увірували" (Діяння 13:48).

 

G. Заперечення призначення.

Християни реформати повинні бути обізнані щодо різних аргументів заперечення призначення.

  1. Фаталізм

    2. Вчення безумовного обрання не повинно бути сплутаним з поганським фаталізмом, що вчить, наче всі речі є суб'єктами сліпої долі, і неминучого детермінізму (визначення меж). Згідно з фаталістами те, що має статися, станеться, і все що людина може вдіяти - це просто підкоритися тому, що є за межами людського контролю.

    Реформатська віра відкидає фаталізм. Віруючий не стільки повинен перейматися підкоренню неминучості з огляду на суверенне Боже призначення усіх речей, як висловлювати вдячність і прославляти Бога, який творить усі речі згідно своєї власної волі задля цілковитої користі віруючого.

    Доктрина суверенного призначення відрізняється від фаталізму, тому що вона вчить використовувати засоби, які Бог призначив для виконання Його вічного наміру. В той час як фаталізм заохочує пасивного підкорення тому, що є неминучим. Реформатська віра націлює віруючого на його призначення, щоб скористатися засобами, які Бог створив, і якими благодатно забезпечив свій народ. В той же час сподіваючись на Бога можна було використовувати всі ці речі.

    Реформат-батько ніколи не скористається фаталістичним підходом стосовно своєї капризної дитини. Такий батько ніколи не стане притримуватись такої точки зору, що коли є Божа воля, щоб його дитина стала чемною, то дитина стане чемною - Бог зробить це. А якщо немає Божої волі, то він, як батько, нічого не може зробити для виправлення дитини. Навпаки, він щиро молиться за дитину і користується тими засобами, якими Бог забепечує, щоб наставити свою дитину на путь істини.

  2. Свобідна воля

    3.

    Ті що, вчать що природня людина (зовні і поза межами Божої благодаті) є здатною вибрати Ісуса Христа та своє спасіння насправді замовчують те, що вони відкидають призначення. Історично це практикували пелагіяни та армініани. Ті, що притримуються теорії свобідної волі, твердять ніби рішаючий вибір на користь спасіння є не Божим вибором, а людським. Вони вчать, що всі люди мають здатність вибирати. Безумовне обрання теорії кальвінізму протиставляється вченню „передбаченої віри," згідно якої, як кажуть армініани, грішник дією віри визначає Боже обрання, а не Боже обрання визначає людську віру. За такої позиції обрання стає обранням тільки через умову. Тоді виходить, що Бог у вічності просто дивиться вниз на коридори історії і бачить тих, хто вибере Його, а хто не вибере і тоді вибирає тих, хто вибирає Бога, відкидаючи решту, що Його не обирають. За токою логікою призначення є применшене до простого передбачення. Бог обирає тих, хто обирає Його.

    Ложність цього вчення є очевидною: якби спасіння залежало від людського вибору, то ні одна людина не спаслася б. В посланні до Римлян 3:10-12 написано: „Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!"

    Вчення про свобідну волю не тільки не заперечує повну порочність падшої людини, але ще й ображає суверенне Боже призначення. Ісус проголошує це простими словами: „Не ви Мене вибрали, яле Я вас вибрав, і вас настановив" (Івана 15:16).

  3. Загальна благодать.

    4. Ще одна серйозна атака на правдивість призначення є вчення про загальну благодать.

    Великою мірою збільшення мовчання стосовно призначення і відкидання його в Реформістьких та пресвітеріанських колах сьогодні є через сприйняття вчення про загальну благодать. Загальне сповідування призначення не можливе, якщо притримуватися теорії загальної благодаті. Обов'язково потрібно відкидати вчення про загальну благодать, якщо звертатися до вчення про призначення в цих церквах.

    Вчення про загальну благодать полягає в тому, що Бог любить усіх людей певною неспасаючою любов'ю. Бог демонструє цю любов до всіх людей, даючи їм різні хороші речі в теперішньому житті. Результатом є те, що хоча Божа спасаюча любов є дискримінуючою (бо призначена тільки для вибраних), є любов Божа, яка охоплює всіх людей без розбору.

    Це ясно суперечить тому, що у вічності Бог ненавидить і засуджує певних людей, а в часі історії він л��бить усіх людей. Принаймі, це є запереченням Божої незмінності. Та найгірше, що це веде в напрямку заперечення призначення, а особливо засудження.

    Це вчення загальної благодаті не може протиставлятися Святому Письму.

    В Псалмі 5:5 читаёмо: „ перед очима твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш [в теперішньому часі] Ти" і в ще одному Псалмі 11:5 Давид проголощує: „Господь випробує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, - ненавидить [в теперішньому часі] душа Його." І ще в Приповідках 3:33 нам сказано: „прокляття Господнє на домі безбожного."

  4. Проголошення Євангелія для всіх.

Вчення відоме як „проголошення Євангелія для всіх" є також скритим запереченням суверенного призначення. Згідно з цим вченням, Бог любить і щиро бажає спасіння всіх людей. Христос вмер, щоб зробити можливим спасіння для всіх людей. І в проповідуванні Євангелія спасіння проголошується для всіх, хто слухає Євангеліє. В кінці ж спасіння залежить від того, чи людина прийняла запрошення Євангелія чи ні.

Звичайно, якщо Бог вибрав у вічності певних людей до спасіння і відкинув та засудив решту, то одночасно не може бути правдою, щоб Бог щиро бажав спасти усіх, і пропонував спасіння усім. Така пропозиція не виглядає щирою і веде до висновку, що Бог і Його Євангеліє є не дійсним. Хто може заперечити, що багато тих, до кого звертається Євангеліє відкидають його і не спасаються, а вмирають у гріхах і в зневірі?

І це вже не кажучи про те, що недивлячись на Божу любов до них і щире прагненння спасти їх, вони все таки залишаються втраченими. Тому не дивує, що у церквах і деномінаціях, де сповідують проголошення Євангелія для всіх, зростає відкидання суверенного призначення.

Всі, хто приходять до проголошеного Євангелія, поставлені перед обов'язком перед Богом покаятися в своїх гріхах і покликанi до віри в Ісуса Христа. Говорити всім, що Бог любить їх, бажає їх спасти і пропонує їм всім спасіння є неправельним представленням Бога.

І як ця концепція проповідування Євангелія узгоджується з Божим дорученням пророкові Ісаї? Хіба Бог посилає Ісаю, щоб сказати всім людям, що Він їх любить і хоче їх спасти? Навпаки: „Іди, і скажеш народові цьому: ви будете чути постійно та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте. Учини затужавілим серце народу цього, і тяжким зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він" (Ісая 6:9-10). Або послухаємо слова самого Христа, що в Євангелії від Матея 11:25-26 промовляє: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце [царство] від премудрих та розумних, і його немовлятам відкрив. Так, Отче, - бо Тобі так було до вподоби!" А також Павлові слова в ІІ Коринтян 2:14-16 „А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми-бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних-бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя. І хто здатен на це?"

 

H. Практична важливість призначення.

Послідовне дотримання вчення про призначення має величезне практичне значення для церкви. Не правда, як стверджують вороги цієї доктрини, що це холодне безжиттєве вчення, яке не має практичного значення. Правдива доктрина і праведне життя як для окремих християн так і для церкви йдуть рука об руку.

  1. Призначення і антитези.

Правдиве сповідування вчення про призначення викликає існування антитез, які стверджують, що кожна Божа дитина є покликаною. Заперечення, як показує історія, безумовно призводить до розвитку такої протилежної теорії антитез. Під антитезами розуміється відділення між церквою та світом і духовно відділене життя християнина, що покликується жити супроти світу. Віруючі повинні жити в світі, але не світом. Один вірш Святого Письма закликає віруючих до життя згідно антитези в ІІ до Коринтян 6:14-18: „до чужого ярма не впрягайтеся з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з беліяром [негідником]? Ябо яка частка вірного з невірним ? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога живого як Бог прорік: поселюся серед них і ходитиму, і буду їм Богом, - а вони будуть народом Моїм ! Вийдіть тому з поміж них та відлучіться, - і не торкайтеся нечистого, - і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів та дочок Мені будете."

Заперечення призначення завжди має своїм результатом життя в поєднанні з світом. Це не тяжко зрозуміти. Якщо Бог любить усіх людей без розбору, тоді є загальне підгрунтя, на якому віруючі та невіруючі можуть триматися разом. Тоді має місце утворення об'єднання. Дехто намангається пояснити, що Єрусалим та Афіни можуть заключити союз. А висновок цього один - церква поєднується зі світом.

Практичне втілення доктрини призначення однак забороняє церкві об'єднуватися зі світом. Про це виразно свідчать слова пророка до царя Єгосафата, що створив грішний союз з безбожним Ахавом: „Чи будеш допомагати несправедливому, а тих, хто ненавидить Господа будеш любити?" (ІІ Хроніки 19:2).

  1. Призначення і проповідь Євангелія.

Правдивість обрання забезпечує церкву мотивацією для проповіді євангелії у всьому світі для кожного сотворіння. Вороги обрання звинувачують, що призначення заперечує необхідність і важливість проповідування Євангелія. Якщо обрані у вічності є призначеними Богом для спасінння, то тоді немає необхідності для них слухати проповідь Євангелія. Вони будуть спасенні в будь-якому разі. Інколи навіть кажуть, що ті, хто дотримуються доктрини про призначення, повинні проповідувати Слово Боже тільки обраним! Це може мати своїм результатом зовсім не правильне й наклепницьке трактування. Навіть у наймягшій формі ця помилка є серйозним і неправильним розумінням правди обрання. Обрання нi в якому разі не управляє засобами, якими Бог призначив, щоб обрані були приведені до спасіння, а саме проповідуванням Євангелії. Той самий Бог, який призначив вибраних до спасіння, також призначив засоби, за допомогою яких вони будуть приведені до спасіння i до впевненості в своєму спасінні. Попередження в канонах Дортського собору ІІІ/ІV ст. 17 стосується цієї теми: „Оскільки всемогутнє діяння Боже, яким Він підтримую наше природнє життя не виключає, але вимагає використання засобів, через які Бог побажав явити свою силу, то вищезгадане діяння Боже не виключає застосування Євангелія, якому Бог визначив бути насінням відродження та поживою для душі."

Бог розкидав обраних серед усіх націй та мов, серед усiх племен під небесами. Засоби, які він призначив для їх віри та спасіння - це проповідування Євангелія. Отже, Церква має священний мандат іти у цілий світ і проповудувати Євангеліє.

Також не можна припускати, що проповідування Євангелія не має ніякої цілі у засуджених, які слухають проповідування. Навпаки, вони поставлені перед іхнiм обов'язком та попередженні супроти їхнього невірства. Їхнє ж відкидання Євангелія служить поглибленням їх вини і залишає їх без вибачення перед Богом.

У той же час правда обрання дає церкві впевненість у проповідуванні Євангелія, як для тих синів та дочок, що народилися в існуючих конгрегаціях, так i тим, що так не сталися спасенними. Обрані почують це проповідування і цим проповідуванням вони будуть приведені до покаяння віри. Божі люди будуть спасенні Церква має цю впевненість коли вона провідує.

  1. Призначення і смирення.

Правда про обрання також дає причину для глибокого смирененя з боку віруючих. Чи є ще щось таким необхідним в сьогоднійшній церкві як смирення? Віруючий, знічений правдою, що його спасіння не залежить ні від того, що він робить чи вже зробив, але тільки від призначеної благодаті Бога. Віруючий знічений усвідомленням того, що він нічим не кращий від тих, кого Бог не обрав. Спасіння не має своїх першопричин у нас самих, але тільки у волі та доброму милосерді Бога. „Тож де похвальба? Виключена" (Римлян 3:27). Якщо Боже обрання кожного з нас залежало на тому, щоб ми вибрали Його, то тодi так звана „свобідна воля" фактично більша навіть ніж воля Божа. Тодi б вона мала вирішальне значення для спасіння, а ми б мали мотиви, щоб пишатися та хвалити себе. Правда суверенного милосердного обрання усуваё таку мотивацiю. Це правда, яка не може не вести до смирення у житті тих, хто щиро сповідують призначення.

  1. Призначення і впевненість.

Правда про призначення має найбільшу практичну цінність щодо впевненості віруючого.

Часто задають питання, як я можу знати, що я обрана дитина Божа? В певні моменти свого життя віруючий може боротися з сумнівами стосовно свого спасіння. Шлях до впевненості в обранні та спасінні, очевидно, не злітає уверх до небес, щоб заглянути в Божу книгу життя і переконатися, що певне ім'я там записане. Так само впевненість не приходить через якесь особливе откровення чи певний досвід від Бога. Але шляхом спостереження плодів обрання в житті обраного. Ви віруєте в Божого Сина Ісуса Христа?

Ви шкодуєте за свої вчинені гріхи? Ви радієте Словом Божим і поклоняєтеся Богу? Ви намагаєтеся дотримуватися Божих заповідей? Усе це як і багато іншого є плодами обрання. Якщо ви спостерігаєте ці плоди у своєму житті, то це може означати тільки одне - що ви є обраною дитиною Божою. Вірте цьому, будьте впевнені в цьому, живіть в цій радості та впевненості дякуючи Богу!

  1. Призначення і Божа слава.

Правда призначення відкриває не тільки причину для радості, але також приписує прославу за спасіння Богу. Бог обрав нас до спасіння, Бог виділив нас із загальної нищоти, в яку ми себе втягли. Бог визначив усе необхідне до нашого спасіння: послання свого єдиного сина, провідування Євангелія, діяння Святого Духа в нас. Це все від Нього і нічого від нас. Йому і тільки Йому одному повинна бути слава. „Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки" (Римлян 11:36).

Переклад Андрій Микитин (Івано-Франківськ)

За іншими матеріалами українською натисніть тут.

Для доступа к другим материалам на рус. языке, щелкните здесь.