Тема, призначена мені комітетом, була поставлена у формі запитання: "Чи наголос на любов Бога веде до Арміанізму чи до втішення для Божих людей?" Спочатку я не зрозумів запитання. Як може наґолос на любов Бога вести до Арміанізму? Проте, після деяких роздумів, думаю, що зрозумів, що саме комітет мав на увазі.

Це екстремально популярне поняття про любов Бога не тільки веде до Арміанізму - воно є Арміанізм, якщо не відвертий універсалізм. І це поняття не надає, взагалі, ніякого заспокоєння для людей Бога. Воно може звучить, як заспокійлива доктрина, яка говорить, що Бог любить кожного і ненавидить нікого, але в дійсності, воно заставляє любов Бога залежати від мінливої і грішної волі людини. Якщо людина приймає пропозицію Божої любові, Бог спасе її. Іншими словами, Бог не може любити якщо людина не любить! У цьому немає нічого визначеного! Людина може любити одного дня і ненавидіти наступного. У цьому немає заспокоєня. Крім того, якщо це правда, хто є Бог? Відповідно до концепції Арміанізму людина є Богом, бо її любов мусить бути першою. А це – блюзнірство. З цієї точки зору Арміанізм є настільки ж руйнівним для Християнської віри як лібералізм.

З усього цього випливає страх зі сторони реформованих людей, страх, що наголос на любов Бога приведе до Арміанізму. Я це можу добре розуміти. Арміанізм - остання річ, яку б ми хотіли! Але в дійсності цей страх безпідставний. Чому? Бо Аміаністське поняття про любов Бога не є поняттям про любов Бога, але є спотвореним поняттям про любов Бога. Наголос на Біблійне поняття любові Бога (Це роз'яснено у наших Реформованих Символах Віри) не веде до Арміанізму, але є смертельним ударом для Арміанізму. Одночасно. воно є певним, перебуваючим заспокоєнням для Божих людей. Таким чином, церква повинна наголошувати любов Бога, щоб правда була відомою і захищеною, щоб Божі люди були заспокоєнні і щоб імя Бога було прославлене.

Візьмемо до уваги цю тему під назвою: Суверенна любов Бога, наше втішення. Візьмемо до уваги: 1) Яка вона, 2) Її якості, 3) Її тішення для Божих людей.

Насамперед ми повинні зрозуміти, що любов Бога, вся любов, є від Бога. Це означає, що любов не є тим, що світ називає любов’ю. Світ говорить про любов: батьківську, подружню, між друзями і т.п. Світ говорить про любов у багатьох значеннях. Фактично, світ говорить про любов як про ліки від усіх проблем. Як кажуть, усе що світ потребує це трошки любові. Це не любов. У найкращому випадку це тільки якась природня прихильність чи привабливість. Щодо решти, вона тільки земна, чуттєва і диявольська; вона належить до похоті плоті, похоті очей і гордості життя. Любов світу є повною протилежністю до Божої лю��ові. Любов світу є ненавистю до Бога і до Його людей. Це все чим вона коли-небудь може бути. Не має значення як солодко світ говоритиме про любов, світ по суті, ненавидить Бога і Його причину. Це не просто моя думка, це Слово Боже. Біблія навчає, що "думка бо тілесна (буквально - думка плоті) ворожнеча (ненависть) на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може" (Римлян 8:7).

З позитивної сторони, любов - від Бога. Бог - це єдине джерело усієї любові. Любові поза Богом бути не може. Це означає, що єдина любов яка є, це Божа любов. Любов є атрибутом Бога, особливістю Його Божественного Єства, наряду з такими якостями як святість, благодать, миосердя і т.п. І якщо братись до порівняння, то любов є головною особливістю Божого Єства. В І Івана 4:8 ми читаємо надзвичайно вражаюче твердженя: "Бог є любов." Бог є любов. Ми не читаємо цього про інші чесноти Бога ,оскільки я знаю. Ми читаємо, що Бог є Богом усієї благодаті, що Він милосердний, святий, повний люблячої доброти і т.п. Але в І Івана 4:8 ми читаємо, що Бог є любов. Це означає, що чим-би іншим не був Бог, Він Він перш за все любов. Любов належить до самої сутності Бога. У всьому чим є Бог і у всьому, що Бог думає, воліє, визначає і робить, Він є любов. Бог як Бог, Всемогутній, суверенний Творець,Утримувач усіх речей і Спаситель Його вибраних у Христі - у всьому цьому, Бог є любов.

Диво полягає в тому, що Бог любив і далі любить нас! Перед заснуванням світу Бог у Його любові вибрав нас призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом (Ефесян 1). Бог, який не має потреби в нас, визначив полюбити нас і взяти нас у Його заповітну спільноту. Ця любов Бога особливо очевидна у Христі і Його хресті. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне (Івана 3:16). "А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками" (Римлян 5:8). Бог полюбив нас так сильно, що віддав Сина Свого Однородженого на хреста, на агонії пекла, на смерть і могилу за нас. Дивлячись на цю дивовижну любов Бога і беручи до уваги нашу нікчемність як розбещених, мерзотних грішників ми можемо тільки вигукнути з надихнутим апостолом: "Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими ..." (І Івана 3:1). Такою є любов Бога! Погляньте на цю любов Бога! Дивуйтесь нею і будьте вдячними за неї.

Питання полягає в тому, як отримати любов Бога? Відповідь - від Святого Духа. Святий Дух, вилитий піднявшимся Христом, наливає любов Божу в наші серця. Біблія каже: "Плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість ..." (Галатян 5:22-23). Зверніть увагу, що текст не говорить плоди Духа, а плід Духа. Таким чином є тільки один плід, а не багато. Той один плід є любов Бога. І той плід любові від Духа складається з багатьох чеснот і благословінь. Радість, мир, довготерпіння, лагідність і т.д усі належать до любові Бога, яка є плодом Духа. І це дійсно багатий плід!

Любов Бога яку ми отримуємо від Святого Духа видима в нас. Ми виявляємо цю любов Бога люблячи братів, наших товаришів святих. Це означає, що ми ніколи не кривдимо їх чи говоримо зле про них. Завжди ми дбаємо про їх добробут. Ми навіть воліємо покласти наше життя за наших братів. Це сильно наголошується в Священному Письмі. І Івана розділи 3 і 4 стверджують, що ми не можемо любити Бога, якщо ми не любимо брата. Ісус сказав: "По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою" (Івана 13:35).

Така любов Бога має дві головних або основних особливості. Вона перш за все суверенна любов. Це написано майже на кожній сторінці Писання. У Повторенні Закону 7:7-8 ми читаємо про звернення Мойсея до Ізраєлю: "Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любови до вас." Божа любов не залежала ні від чого в Ізраїлі. Ізраїль повторно зображувався як нація бунтарських і пихатих людей. В них не було нічого, щоб робило їх гідними Божої любові. Біблія навчає (Ефесян 1:3-11) що ми благословенні усяким благословенням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом. І Бог зробив це все в любові, в Його суверенній любові. Отже, немає іншої причини для нашого вибору у Ісусі Христі аніж суверенна любов Бога. Згідно з цим самим уривком Писання ця любов Бога є вподобанням волі Його! Бог вільно визначив любити нас у Христі. Тоді наступний класичний уривок від І Івана 4:10 каже: "Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи." Буквально текст читається: "У цьому є любов ..." - уся любов: Божа любов до нас і наша любов до Бога і наших товаришів святих. Вся любов полягає у наступному: не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас. Божа любов завжди перша. Крім цього любові існувати не може.

Такою є суверенна природа Божої любові. З негативної сторони це означає, що Божа любов не залежить ні від чого поза Самим Богом. Бог спрямував Свою любов на Ізраїль і вибрав, щоб вони були Його людьми, не через вартість чи любов Ізраїля, а просто тому, що Бог полюбив їх. У любові Бог вибрав Його вибраних у Христі Ісусі перед закладин світу. Це було не через щось у Його вибраних. Щоб любити нас Бог не потребує нашої любові. Його любов суверенна. Він полюбив нас за вподобанням волі Своєї, Його власного суверенного визначення. З позитивної сторони це означає, що Божа любов завжди перша. Вона є фонтаном усієї нашої любові і до Бога і до сусіда. Фактично, любов яка є в нас не є нашою але Божою.